Недвижимость и авто

Дoнaльд Трaмп, будучи кaндидaтoм в прeзидeнти, нeoднoрaзoвo ствeрджувaв, щo Китaй «згвaлтувaв» eкoнoміку СШA. Крім тoгo, Дoнaльд Трaмп мaв кількa тeлeфoнниx рoзмoв з прeзидeнткoю Тaйвaню Їнцзю Мa. Aнaлітик Інституту світoвoї пoлітики Микoлa Бєлєскoв рoзпoвів Delo.UA прo oснoвні проблеми у відносинах Китаю та США, а також шляхи їх вирішення

Микола Бєлєсков аналітик Інституту світової політики

Політика США щодо КНР зажди вимагала особливої майстерності від тих, хто займався формуванням і реалізацією американського курсу щодо цієї держави. При тому, що в останній час від якості відносин між Вашингтоном і Пекіном все більше залежить не лише те, якою буде ситуація у регіоні Східної Азії, але й загалом у світі. В той же час перед США стоїть усе те ж непросте завдання у політиці щодо КНР: як протидіяти зростаючим амбіціям офіційного Пекіну в регіоні, при цьому не доводячи справу до війни, а також заручитися підтримкою КНР в інших питаннях світової політики. Перші кроки адміністрації Дональда Трампа поки що не дають можливості впевнено говорити, що Вашингтону таки вдасться вирішити це надскладне завдання.

«Один Китай» чи «два Китаї»?

45-й Президент США до інавгурації фактично окреслював параметри можливої великої угоди із КНР, за рахунок якої Вашингтону вдасться вирішити економічні протиріччя (дисбаланси у торгівлі на користь КНР) за рахунок тиску на Пекін із низки геополітичних питань (статус Тайваню, Південно-Китайське море).

Однак на сьогодні Білий дім по суті відмовився від такої формули, коли Дональд Трамп у листі і телефонній розмові із Си Цзиньпіном підтвердив відданість принципу «одного Китаю» (є лише один Китай, а Тайвань його невід»ємна частина). Тим самим глава Білого дому відмовився від ключового важелю геополітичного тиску на Пекін, використання якого, однак, загрожувало перерости у пряме військове зіткнення між США і КНР. Оскільки для материкового Китаю питання Тайваню подібне до українського питання для РФ.

З іншого боку, не можна сказати, що нова президентська адміністрація відмовилася від цілі протидіяти геополітичним амбіціям КНР як таким. Про це свідчать як візит нинішнього міністра оборони Джеймса Маттіса до Японії, під час якого він підтвердив, що дія союзного договору 1960 року поширюється і на всі території під адміністративним контролем Японії. Мова фактично йшла про спірні із КНР острови Сенкаку/Даоюйдао, які контролює Токіо і на які претендує Пекін. Ті ж самі гарантії надав і сам Дональд Трамп прем’єр-міністру Сіндзьо Абе під час візиту останнього до Вашингтону. Зі свого боку, відразу після візиту очільника Пентагону до Японії 3 човни берегової охорони КНР зайшли в територіальні води навколо Сенкаку/Даоюйдао, тим самим підтверджуючи претензії на острови.

Так само гарним підтвердженням готовності Вашингтону протидіяти зростаючим амбіціям КНР у регіоні стала присутність 1 авіаносної ударної групи (АУГ) кораблів 3 флоту ВМФ США на чолі із авіаносцем USS «Carl Vinson»(CVN-70) у Південно-Китайському морі у другій половині лютого 2017 року.

Пекін вважає, що 90% акваторії даного моря мають знаходитися під його юрисдикцією, а інші країни мають це поважати. Більше того, видання Navy Times повідомило про те, що рейд 1 АУГ є лише частиною великого плану, який командування ВМФ США запропонувало Білому дому щодо протидії претензіям КНР у Південно-Китайському морі. Як наслідок, присутність американського авіаносця викликала шквал неприкритих погроз із боку КНР, які супроводжувалися нагадуваннями про наявність потужного арсеналу протикорабельних ракет. Зі свого боку Пекін продовжує послідовну мілітаризацію штучних островів архіпелагу Спратлі — у лютому стало відомо, що Пекін створив на деяких із них ангари, які можуть приймати системи ППО.

Однак в кінці кінців незрозуміло, як США планують ефективно протидіяти геополітичному виклику з боку КНР у Азійсько-Тихоокеанському регіоні, оскільки успішна стратегія вимагає не лише військового, але й економічного компоненту. Це пояснюється тим, що КНР давно уже перетворилася на головного торгівельного партнера для більшості держав АТР. В той же самий час Дональд Трамп одним із своїх перших указів вивів США із угоди про Транс-Тихоокеанське партнерство, яка мала створити зону вільної торгівлі між 12 країнами АТР і тим самим переорієнтувати їх економіки на США. Тепер мова йде про двосторонні угоди про ЗВТ із окремими країнами АТР. Але це займе певний час, в той час як відповідь необхідна уже сьогодні.

Пекін і Пхеньян: друзі чи вороги?

Окремим кейсом у відносинах США — КНР є проблематика, яка пов’язана із ракетно-ядерною програмою КНДР. До інавгурації Дональд Трамп звинувачував Пекін у відсутності необхідної допомоги щодо протидії амбіціям КНДР, а також обіцяв не допустити випробування Пхеньяном міжконтинентальної балістичної ракети. В той же час на випробування КНДР ракети середньої дальності на початку лютого 2017 року США доволі спокійно відреагували.

При цьому Пекін заявив про обмеження імпорту вугілля із КНДР, що дає їй левову частину валютної виручки, і заговорив про можливість відродження 6-стороннього формату переговорів щодо ядерної програми Пхеньяну. Звичайно, такий конструктив із боку КНР можна розглядати, як спосіб показати Дональду Трампу свою готовність працювати над вирішенням нагальних проблем світової політики.

Але Пекін, з іншого боку, зацікавлений:

• у недопущенні появи на Корейському півострові американських систем ПРО THAAD, які мають протидіяти північнокорейським ракетам середньої дальності;
• подальшому ослабленні союзу Південна Корея — США, який лише зміцнює загроза з боку КНДР;
• не давати США законних виправдань у формі агресивної політики Пхеньяну для нарощування присутності в АТР. Тому в кінці кінців і тут у діях КНР може ховатися холодний геополітичний розрахунок.

Що далі?

Так чи інакше, але поки що відносини по лінії США — КНР не дають можливості говорити про те, що у нового глави Білого дому є послідовна стратегія щодо протидії КНР і спрямування політики Пекіну у русло, вигідне Вашингтону. Загальне розуміння наявності виклику із боку КНР у команди Дональда Трампа поєднується із суперечливими чи половинчастими кроками. Однак слід також пам’ятати, що вибудовування відносин з Китаєм завжди було непростим завданням, незалежно від того, хто сидів в Овальному кабінеті. В той час, як у 45-го глави Білого дому є ще достатньо часу для оцінки перших кроків і корекції курсу щодо КНР для того, щоб вирішити завдання, як перетворити Пекін із держави-ревізіоніста на державу, яка підтримуватиме статус-кво у регіоні.

Автор: МиколаБєлєскованалітик Інституту світової політики